Проблема, без розв’язання якої не варто навіть починати говорити про повернення українців з-за кордону

Багато зараз різних дискусій на тему «що буде після перемоги». Одна з них про долю наших біженців — чи повернуться вони. Це добре, що така дискусія є. Погано, що вона йде не з того кінця.

Одні пишуть, що народ розсобачився там на віденських кавах і круасанах і вже ніколи не повернеться. Хіба що президента поміняють і суддів. Інші, що треба зарплату дати «як у Європі», а краще, більшу. І тоді вони ще подумають. Деякі взагалі за те, щоб нікого більше не випускати, щоб не розбіглись. Хай тут сидять.

Читайте також: Галина Герега У погоні за людським капіталом: Повертати чи адаптувати?

Міграція — не завжди зло. Уявімо сьогодні ситуацію, що ті наші люди, які виїхали за кордон, тиняються вулицями без роботи і грошей. Уявили? Більше того, у всьому світі трудова міграція — це абсолютно нормальний процес. А в Євросоюзі вона взагалі розглядається як основне надбання. Тому сьогодні за кордоном працюють майже 15% румунів, 12% литовців, 11% португальців і латвійців тощо.

Ми любимо рівнятисяз Польщею. За кордоном працює 2,5 млн поляків. Це по «нових» країнах. А що по «старих». У Німеччині працює 600 тис. італійців, в Іспанії — 300 тис. британців, в Австрії — 200 тис. німців. Головна проблема — не президент (бо вона в нас була за всіх президентів), не правосуддя, не ментальність, і не черстві круасани на зупинці 62-го автобуса (маршрут пролягає через центральні райони Києва — ред.).

Читайте також: Ігор Гут Демографічна катастрофа в Україні: Як подолати цей виклик

Головна проблема в тому, що в нас вже до війни не вистачало 3 млн робочих місць. І відповідно, 3 млн виїхало з країни на заробітки. А зараз не вистачає, мабуть, мільйонів 5−6. Може й більше. І реально говорити про повернення людей, і пропонувати це повернення можна буде тільки після того, і в міру того, як для них будуть створюватись робочі місця. І це головне питання. На яке немає відповіді. Бо можна їздити по конференціях «відбудови» і радісно декларувати з трибун про 900 млрд приватних інвестицій і трильйон ВВП через 10 років після війни. Тільки де і ким все це буде вироблятись, і хто все це буде купувати? Про це треба думати. А не про те, як «загнати» людей назад.